Шановне панство, просимо забеспеченство повноскладове читанство пшебложек фотографовий дописанок про Краків.
Пробачте, панове, я більше не буду знущатися з вас та імітувати польську мову. Я не зміг стриматися, бо вже зараз, неодноразово відвідавши Польщу, я все ще кайфую від того, що розумію польську відсотків на сімдесят.
Подорож у Краків сталася у жовтні 2021 року. Відтоді минуло майже два роки, а скільки в них подій увійшло – годі й намагатися передати. Певні нотатки, що я робив для цього допису під час подорожі, втратили свою актуальність. Проте, з ноткою легкої ностальгії занурююсь у жовтень 2021 та розповідаю про чарівний Краків.
Я люблю подорожувати, а переліт – завжди одна з улюблених складових будь-якої подорожі. Вперше літав лоукостером саме в Краків. Купив квитки без попереднього планування та підготовки – на банківській картці було достатньо грошей. Ба більше, думаю, що вечеря у кафе, під час якої я їх купив, коштувала дорожче.
Літати лоукостером сподобалось. Необхідність упакувати всі речі в рюкзак дисциплінувала, завдяки чому вийшло вмістити навіть два контейнери з плівками, кожний на 10 котушок.
Одна з нотаток, що абсолютно втратила актуальність за ці двадцять місяців, стосується ковідних регуляцій, вимог вакцинації тощо. На паспортному контролі у української пари вимагали сертифікат вакцинації польською, але в підсумку прийняли й той, що відображається в застосунку Дія. «Ін Юкрейн ай ем біг босс ін кастомс офіс, вєн йу ін Юкрейн, ай велкам йу, бразер», – з типовим акцентом промовив українець польському прикордоннику та широко посміхнувся.
З аеропорту, який польською ласкаво звуть лотніськом, швидко й зручно доїхав в місто автобусом. Квитки купив у мобільному застосунку за допомогою Apple Pay. Думаю, що аналогічним платіжним сервісом Google також можна. Тобто, з цим повний порядок.
Автобус, що відвіз мене в місто, був новий і зручний, а два кондуктори, що працювали в ньому, перевіряли квитки абияк. З більшим ентузіазмом вони допомагали молодій парі купити квитки на потяг в інтернеті та підказували, як зручніше дістатися вокзалу.
Орендував квартиру в єврейському районі Казімєж, що колись взагалі був окремим містечком поруч з Краковом.
Наявність синагог, вивісок на івриті, чисельних монументів та меморіальних дощок нагадувала про багату єврейську історію міста. І дійсно, до Другої світової Краків був одним з європейських міст зі значною єврейською діаспорою. Якщо завгодно, був своєрідною європейською єврейською столицею. Не випадково німці побудували найпотужніший табір смерті «Аушвіц-Біркенау» саме поруч з Краковом. Проте, склалося враження, що сучасний Казімєж – район, скоріше, туристичний. З усім тим, я з задоволенням відвідав декілька закладів єврейської кухні, розглядав історичні артефакти та просто гуляв районом. Серед закладів найбільше сподобався ресторан Hevre, розташований у будівлі колишньої синагоги.
Подорож в Краків тривала всього 4 ночі, проте, встиг подивитися досить багато. Звісно, багато ходив пішки – це взагалі улюблений спосіб відпочивати й втомлюватися водночас. Але, багато пересувався містом й громадським транспортом.
У туристичних подорожах я рідко користуюся таксі, а в Кракові й не було такої потреби – громадський транспорт розвинений, зручний і покриває все місто. Особливо сподобалися трамваї – містом розʼїжджають як сучасні, так і моделі, що виглядають майже історичними. Та й ті у неймовірно гарному стані. Але й на автобуси скаржитися не можу – всі сучасні, тихі, зручні.
Залізничний вокзал у місті такий, що розповсюджені в Німеччині: що обʼєднує в собі функцію хабу транспорту різних видів (автобуси, потяги та трамваї) та торговельного центру. На мій погляд, результат залишає бажати кращого – навігація вокзалом не найпростіша, навіть відносно досвідченому мандрівнику треба трошки напружити уважність, щоб знайти вихід на потрібну платформу. Хоча, треба бути чесним: вся критика доречна тільки тоді, коли порівнюєш вокзал з такими шедеврами, як роттердамський вокзал. Якщо ж порівнювати з одеським – краківський в повному порядку.
Обожнюю знаходити підтвердження тому, що немає такого явища, як однорідна Європа. Знаєте, коли кажуть, що це тільки у нас полюбляють дорогі авто, а у Європі повсюди одні тільки малолітражки? Так от, в перший же день у Кракові побачив Ламборгіні Урус та Роллс Ройс Куллінан. Потім просто перестав помічати, бо дорогих автівок у місті вистачає.
Досить часто чув навколо російську мову. Частіше, ніж українську, що трошки дивно. Кажуть, що це білоруси, що були вимушені залишити батьківщину після протестів 2020 року. Здогадуюсь, що й тут актуальність моїх нотаток знизилась, і після війни в Кракові, як і в інших польських містах, оселилося набагато більше українців.
Краків – місце особливо ніжної любові до Івана Павла Другого, 264-го Римського Папи. Він народився недалеко від Кракова, та значну частину життя був тісно повʼязаний з містом. А тепер, після смерті, місто вшановує памʼять улюбленого понтифіка. Імʼям пана Івана названий міський аеропорт, шпиталь, а кількість монументів та меморіальних дощок, здається, просто неможливо порахувати.
Загалом, Краків здався мені набагато більш релігійним містом, ніж будь-яке українське. На це налаштовує як саме місто, де за кожним рогом черговий помпезний костел, так і мешканці, серед яких помітна частина вдягнена в релігійний одяг або хоча б просто хреститься, коли проходить повз церкву.
Польська кухня нагадала суміш української з німецькою, а тому сподобалась. Звичні кожному українцю вареники польською називають пирогами, але так само полюбляють і пропонують у кожному закладі. Одні з найбільш розповсюджених, руські пироги, начиняють сиром та картоплею. І хоча руські вони не через росіян, а через галицьких русинів, кажуть, що з початком повномасштабної війни в меню багатьох закладів ці пироги стали називати українськими.
Німецьку квашену капусту зауеркраут у Польщі називають бігос, але на смак вона приблизно така ж неймовірна.
У Кракові, як і в певних інших польських містах, як мені доведеться пізніше зʼясувати, доволі розповсюджена практика стояти в черзі, щоб потрапити у бажаний заклад. Мені така практика все ще здається неймовірно дивною, можна ж просто піти в інше місце. Проте, у Кракові декілька раз доводилося чекати – хотілося потрапити саме туди, куди радили друзі.
Подобається, що брати-поляки зрозуміли крутість морозива, і продають його у спеціальних крамничках цілий рік. Мережа Good Lood особливо приємна – у ній і смаків безліч, і якість висока, і враження залишилось приємне.
В підсумку, такого кулінарного задоволення, як в Італії, в жодній іншій країні я ще не отримував. Проте, мені всюди було добре. І в Польщі теж.
У Кракові я часто помічав те, що й в інших розвинених та успішних містах Європи. Що кожен сантиметр міського простору спланований та облаштований. Що в облаштуванні використані різні матеріали, проте всі вони якісні та добре підходять один до одного.
Краків нагадав мені своєрідну міську цибулю, до якої з роками додаються все нові шари. Виходить у результаті дуже круто, бо є і старий історичний центр, і сучасна архітектура, і житлові райони.
Одне з найбільших вражень, як раз, отримав у сучасному спальному районі з назвою Prądnik Czerwony. Там я з подивом для себе побачив, що поляки вже навчилися будувати те, до чого нам ще дуже далеко – охайні невисокі житлові будинки, поміж яких облаштовані дитячі майданчики, зручні лавки, спортивні майданчики тощо. Не зміг стриматися, і так само, як у Берліні, трошки погрався на дитячому майданчику – покатався на гойдалках, лазив у канатних лабіринтах та просто гуляв з друзями.
У Кракові успішно пройшов випробування, що полягає у тому, щоб приїхати у будь-яку країну, не міняти готівку, та жодного разу нею не платити. І справді, потреби такої не було. Як і в Україні, у Польщі, принаймні у міській її частині, банківські карти приймають повсюди, а всі платіжні термінали оснащені безконтактним датчиком. Щоправда, один чи два рази скористався чит-кодом – чайові залишив мій друг Ілля (про нього трошки далі буде окремо). Він також не залишав готівку, а зробив переказ через якусь таємну польську банківську систему.
Сходив тільки в один музей – музей Чорторийських.
Родина Чорторийських – одна зі шляхетних і давніх польських родин, що коренями уходить в часи литовських князівств. Музей мистецтв вони започаткували в іншому польському місті, Пулави. Їх колекція подорожувала європейськими країнами разом з власниками, але згодом облаштувалась у розкішному будинку в Кракові, де живе й сьогодні.
Зазвичай мені більше подобаються сучасні музеї, що облаштовані у спеціально зведених для них будівлях. Такі, як музей ван Гога в Амстердамі, музей Другої світової війни в Гданську та подібні. Проте, будинок музею Чорторийських, хоча й історичний, але нещодавно реставрований і переобладнаний саме так, як потрібно. У всьому там відчувається, що коштів на реставрацію не жаліли, і зробили першокласне освітлення, зберегли історичні інтерʼєри, розробили якісний аудіогід, що доступний також і українською.
Круто, що поляки змогли зберегти у своїй власності «Пані з горностаєм» да Вінчі, для якої виділено та облаштоване окреме приміщення, та цілих дві картини Рембрандта.
Дуже сподобалось, що музей, хоча й має славетну колекцію, не нескінченний. В ньому не потонути, як в умовному амстердамському Рейксмузеумі. Одним словом, раджу сходити й подивитися.
Краків залишив мені найприємніші спогади. У цього міста є все, що я вважаю за необхідним мати місту, що хоче претендувати на місце в моєму серці. А саме:
- Дбайливо збережений історичний центр
- Цікава сучасна архітектура
- Якісна житлова забудова
- Річка та мости через неї
- Розвинений громадський транспорт та трамваї зокрема
- Цікаві музеї
- Кулінарне різноманіття
- Коктейль декількох культур та їх успішне співіснування
- Парки та невеличкі міські сквери
- Кавʼярні зі смачною кавою
- Наявність аеропорту та розвиненого сполучення
Вердикт, що для мене є показовим: я з радістю повернусь у Краків, коли зʼявиться така можливість.
На цьому допис про будь-яке інше місто був би готовим. Проте, моя розповідь про Краків буде неповною, якщо я не подякую за гостинність моєму другові Іллі.
З Іллею ми знайомі цілу вічність. Колись фотографували разом круїзні лайнери в одеському порту, гуляли затишними одеськими вулицями та просто спілкувались про все на світі. Він сильно вплинув на моє захоплення фотографією в цілому та ще й зацікавив зйомкою на плівку.
Вже багато років Ілля з родиною мешкає у Кракові, і тепер він однаково добре знає якими одеськими вулицями краще не ходити вночі та де скуштувати найкращі краківські пироги. Одним словом, ніде не пропаде.
Ілля був максимально гостинним та дбайливим під час мого візиту в Краків: показував затишні міста та заклади, розповідав місцеві легенди та секрети, годував та розважав, та навіть влаштував прогулянку з родиною, за яку я також дякую його дружині Катерині та дочці Марті. Впевнений, що значну частку теплих вражень від Кракова я отримав саме завдяки Іллі та його родині. Дякую, друзі!
Звісно, я не міг втриматись і постійно жартував, що польська мова дуже проста й достатньо додавати «пше» до українських слів, щоб розмовляти польською. Ілля удавав, що це смішно, але наголошував на тому, що польська так не працює.
Ми крокуємо однією з центральних вулиць й раптом до нас польською звертається поважна пані. Здається, питає як знайти потрібну вулицю. Вони з Іллею обмінюються декількома фразами та бажають один одному гарного дня. «Повтори, будь ласка, останнє слово, що ти сказав цій пані. Тільки повільно», – прошу я Іллю. «Пше-про-ше», – відповідає він.
