Трошки знімав на полароїд протягом зими та накопичив певну кількість світлин. Залишу тут на згадку.
Маша зібрала достатньо коштів, щоб купити бажану іграшку Гаґґі Ваґґі. Але перед сном попросила маму закрити його на балконі. А потім ще й сходити й переконатися, що він не вибрався, і все ще на балконі. Вона дорослішає, але все ще залишається маленькою і дуже милою.
Зустрічаю дітей на знайомому та звичному за рік війни кордоні – поромній переправі в Орлівці. Бесарабський січень теплий, проте вітер дме такої сили, що дверцята автівки вириває з моїх рук. Вони бʼються о сусідню машину, залишив по собі маленький неприємний слід. Миттю пізніше зʼявляється розлючений власник, що одразу ж починає вчити мене життю. Я вчу його у відповідь. Коли ритуальний танець закінчується, ми погоджуємося, що 500 гривень вистачить, щоб компенсувати заподіяну моральну та матеріальну шкоду. Ми тиснемо руки, посміхаємося один одному.
Нас впізнають в ізмаїльському кафе і одразу пропонують улюблені страви. Дорогу в кафе, готель, до найближчого відділення нової пошти та деякі інші місця тепер знаю і знаходжу без навігатора. Під час кожного візиту намагаюсь дізнатись щось нове про місто. Поки що виходить.
Нарешті полагодив звуковий підсилювач, що згорів під час постійних відключень світла. Тепер знов слухаю платівки. Заспокоює.
З ч/б плівкою цьогоріч не вийшло. Минулого лютого знімав на таку саму плівку та ще й простішу камеру, і був супер задоволений результатом. А тепер щось пішло не так, і всі чорно-білі картки пересвічені. Шкода.
Попросив хлопця мʼяч, щоб покидати разом. «Слава Україні», – бадьоро вигукує він мені наостанок.
