Схоже, саме час визнати, що з циклу публікації нових дописів щомісяця я перейшов на інший, втричі менш регулярний. Та й таке.
Спостерігаю за тим, як змінюється моє усвідомлення війни та відчуття себе на її тлі. Рік тому писав, що війна це не спринт, а марафон. Зараз приходжу до розуміння, що для цивільних це не марафон, а нова реальність життя. Немає жодного сенсу чекати на її закінчення. Немає сенсу відкладати життя на «після війни». Звісно, що все, що має початок, повинно мати й кінець (привіт, Нео!). Проте, у рамках життя однієї людини війна може тривати завжди. Неприємна думка, проте, без прийняття цього факту рухатися далі у мене не виходить.
Щоб у жодного читача не виникло враження, що я намагаюсь видати себе за усезнавця Будду, що пізнав життя та сидить на горі у позі лотоса, я зазначу, що розуміння, про яке я розповідаю у попередньому абзаці, поки що жодним чином не повʼязане з можливістю прийняти той факт, що війна з нами надовго і треба жити зараз. Та і як взагалі таке розуміння можна прийняти?
Інколи думаю, що дуже хочу назад в дитинство, щоб разом з братом та сестрою збирати колорадських жуків у банку з-під швидкорозчинної кави на дачі бабусі й дідуся. А потім, після довгого дня роботи в городі, лягти спати на ліжко під стіною, та розглядати трьох богатирів на конях, що вишиті на старому килимі. Але ж більше немає ані діда з бабою, ані дачі. Тим більше килима з трьома богатирями та можливості все це отримати знов.
Але сьогодні не тільки сумую, а й розповідаю про блогові обновки.
По-перше, про що натякає заголовок цього допису, у блога відтепер новий логотип.
Попередній, що прожив у блозі чотири роки, зробила Марина Зайцева. І, коли прийшов час зробити новий, україномовний логотип, Марина порадила мені Євгена Берда – досить відомого українського каліграфіста. За дивним збігом обставин саме Євген минулого року зробив лого з відповіддю героїчного українського прикордонника з острова Зміїний «русскому кораблю». Саме те лого, що я тимчасово встановлював замість свого у блозі. Виходить, Євген автор вже двох логотипів для мого блога.
У новому лого відчувається певна спадкоємність, але воно більш доросле, впевнене та, що головне, тепер моє імʼя написано українською мовою.
Залишу його на згадку, щоб через багато років, коли логотипом в блозі буде щось дуже сучасне й незрозуміле, можна було зайти в пост про літо 2023 і побачити цю версію.
Крім того, я купив та налаштував новий домен, що, як і лого, теж україномовний, хоч і транслітерований на англійську – kostiantyn.ist. Поки що він працює у режимі переадресації, тобто заходити можна на нову адресу, але браузер автоматично перенаправить на стару, що поки що є основною. Працює це навіть для посилань на окремі дописи, наприклад:
kostiantyn.ist/krakow ➡️ konstantin.ist/krakow
Звісно, було б навіть краще зробити українську версію основною, але втілення цієї ідеї у життя вимагає глибшого розуміння технічної складової, багато вільного часу та бажання. Жодної складової у мене наразі немає.
Зареєструвався і почав використовувати нову соціальну мережу – Блюскай.
Блюскай це ще одна спроба створити соціальну мережу, що потенційно не може бути контрольована однією компанією, тому, знов-таки потенційно, не може перетворитися на те нацистське кодло, яким так переконливо та наполегливо стає Твіттер.
Знаю, що мене інколи читають люди, що не працюють в айтігалузі, тому не зайвим буде пояснити, про що мова в попередньому абзаці.
Класичні соціальні мережі, такі як Фейсбук, Твіттер та Інстаграм, за своєю суттю є приватними компаніями, що націлені на отримання прибутку. Це, з одного боку, абсолютно нормально. З іншого, вони мають вагоме значення для суспільства, бо є майданчиком для дискусій та обміну думок, простором для самовираження, каналом споживання новин тощо. І це суттєво відрізняє їх від звичайного приватного бізнесу. До того ж власники цих компаній мають неабияку владу. Наприклад, вони можуть просувати одну інформацію та блокувати іншу, без причин блокувати облікові записи одних користувачів та не помічати явних порушень зі сторони інших. Найпопулярніші соціальні мережі мають та показують за замовчуванням алгоритмічні стрічки контенту – тобто показують користувачу те, що вважають за необхідне (і приховують інше).
Твіттер, відколи його купив Ілон Маск, за дивним збігом обставин блокує українських активістів та водночас повертає доступ до облікових записів американським фашистам, що просувають у Штатах російську пропаганду про війну в Україні. Легко уявити як подібна пропаганда може вплинути на американських виборців.
Саме тому важливо підтримувати соціальні мережі, що за дизайном не належать і не можуть належати одній компанії. Блюскай, знову ж таки, поки що не є такою мережею. Проте, обіцяють скоро такою стати. Видалитися, або ж просто перестати нею користуватися, можна буде завжди. Підписуйтесь, якщо пощастило отримати інвайт:
Навесні сходив у кіно, перший раз за тривалий час. Якщо чесно, пробував це зробити ще взимку, навіть купив квитки. Але тоді не підгадав розклад відключення світла, тож нічого з того не вийшло. А цього разу ще й як вийшло, навіть повітряної тривоги не було.
Навряд я б згадував про похід в кіно, якби не соціальна реклама, що показували до сеансу. У дещо схожій на «Додивитесь у міліції» манері вона пояснює, що, повертаючись додому на деокуповану територію, в жодному разі не можна заходити у власний будинок чи квартиру без дозволу саперів – російські окупанти залишають по собі приховані міни, гранати та вибухівку.
Така реклама знову повертає мене в неможливість осягнути дійсність, в який ми з вами живемо. Але водночас викликає певну гордість та радість за те, що держава подбала про інформування громадян щодо небезпеки.
Звісно, залишається питання про те, скільки людей подивляться таку рекламу в кіно. Сподіваюсь, що телебачення також транслює її або щось схоже.
От такою була моя весна 2023 року. На цілих 11 фотографій. Втім, теж непогано. Сподіваюсь, зустрінемось.
