Продовжую наповнювати свої полароїдні альбоми. Як матеріальні, так і цифрові. Тішу себе тим, що колись буду показувати світлини своїм онукам. Буду гортати сторінки альбомів та бубоніти, що це з суворим поглядом – Василь, я його офісним Петлюрой називав, а це у вишиванці – Наталя, я у її чоловіка рибацьку вудочку купив колись. Онукам, звісно, все це буде неважливо й нецікаво, а для мене в цих альбомах все життя.
Трошки знімав на полароїд протягом зими та накопичив певну кількість світлин. Залишу тут на згадку.
Цей допис виходить за підтримки Збройних Сил України. Вони боронять країну від ворожих атак, щоб ми працювали, жили та, виходить, знімали на полароїд. А наш обовʼязок — боронити їх, підтримувати їх, та зробити так, щоб у нашої армії було все, щоб робити свою героїчну роботу, а також все, щоб реабілітуватися після повернення в мирне життя. Тож, донатимо в фонд «Повернись живим» або в будь-який інший фонд, що допомагає ЗСУ, Нацгвардії, Поліції та іншим нашим захисникам.
Не хочу перетворюватись на графомана, тож не буду псувати біти й байти порожніми словами. На картках світлі й гарні обличчя моїх друзів, колег, котиків з одеської твітерської спільноти, що допомогли не поїхати кукухою на початку війни, й допомагає досі, моїх дітей, родини, найкращого кітпса у всесвіті — Вєсти, пересічних домашніх та вуличних улюбленців, що зігрівали моє серце, колективу улюбленої кавʼярні та просто куточки Одеси. Картки тепер щасливо живуть в моєму альбомі, а їх скани — тут.
Публікую вже традиційний пост с полароїдними картками, що я відзняв за три минулі місяці. Теж традиційно, всі картки, окрім перших двох, розташовані в хронологічному порядку – так це нагадує літопис минулого часу, своєрідний графічний щоденник.
Передивився всі світлині, і не можу позбутися враження, що це літо нагадує будь-яке інше: на знімках родина та друзі, колеги та знайомі, мальовничі куточки Одеси та картки з подорожей. От тільки враження це хибне, бо за кадром залишається гірка правда про друзів, що поїхали з України і навряд чи повернуться, про дітей, яких бачив лише декілька разів за все літо, про людей, що наповнювали моє життя посмішками, а тепер їх немає поруч. Немає на світлинах і повітряних тривог, вибухів, тривожності, страху, люті, болю та втрат – всього того, чим було наповнене літо 2022 року.
Далі залишаю картки без коментарів. Проте, перед цим хочу зазначити всього три тези:
Буду використовувати пости з полароїдними картками не тільки для того, щоб показати фотографії, але й для того, щоб написати про те, про що не знайшлося місця в інших дописах.
Сьогодні пишу про нездатність людей домовлятися.
Начинаю с дисклеймера: все фотографии этого поста, кроме последней, сделаны до войны. Публикуя этот пост, я испытываю нечто вроде вины выжившего. Я в Одессе, где относительно спокойно, в то время как многим другим украинцам повезло сильно меньше.
В этом посте, за исключением последнего параграфа, не будет ни слова о войне. О своём отношении к ней я сказал в февральском посте. Здесь будут только сканы полародиов, которые я снял за прошедшую зиму, а также заметки о моей жизни. Как обычно, все фотографии, кроме первых двух, расположены в хронологическом порядке.
Я уже рассказывал, что планирую перестать в августе снимать только на полароид, и эту традицию заменить другой. Раз уж я всё равно снимаю на полароид круглый год, то буду выкладывать сканы раз в квартал, как раз после окончания очередного времени года. В каком-то смысле я уже опробовал эту идею, когда вышел пост со сканами весенних и летних карточек.
Помимо всего прочего, полароид крут тем, что никакой сюжет не слишком прост и плох для него. Хочешь сотый раз сфотографировать как мило кошка лежит на компе или залезла в ведро, в котором родители передали яблоки с дачи, мягкий солнечный свет, что выглянул в пасмурный день или вид из иллюминатора самолёта, — для всего этого отлично подойдёт мгновенная фотография.
Все фотографии этого поста, кроме первых двух, расположены в хронологическом порядке. От тёплых сентябрьских дней, когда младшая дочка пошла в первый класс, через поездку на машине в Словакию, короткое октябрьское путешествие в Краков, однодневную поездку в Киев, в конец осени, когда солнечные моменты приходилось терпеливо дожидаться.
Идея снимать в августе только на полароид превратилась в славную традицию. Сделал так третий год подряд и очень этому рад.
Показываю сканы карточек и рассказываю, каким выдался мой август.
Не показывал полароидные карточки какое-то совсем неприличное время. Собственно, я и не снимал на него с конца декабря по вторую половину апреля. Зимой, в отсутствии света и тепла, просто не хотелось. Март и бóльшая часть апреля выпали как-то по инерции. Но потом вспомнил былое, заказал кассету с плёнкой, и как-то пошло-поехало.
Снимал регулярно до конца июля. Показываю почти все кадры, отбросив лишь откровенно неудачные. За исключением первых двух фотографий этого поста, все остальные расположены в хронологическом порядке. Получалась эдакая фотографическая летопись конца весны и двух месяцев лета 2021. Всё это время я работал, отдыхал с лучшей половиной и детьми, протирал штаны в любимой кофейне, немного путешествовал, тусил с братом и сестрой, гулял с коллегами в Зелёном театре, снова работал, читал. Одним словом, просто жил. Приятно теперь пересмотреть эти карточки с улыбкой на лице – месяцы выдались классные.
Это будет безо всяких преувеличений пост с итогами года. Причём, не итогами того, как блог провёл этот год, а того, как провёл этот год я. В прошлом году я сделал робкую попытку написать такой пост. В этом году попробую ещё раз.
Продолжение
