Війна впливає на моє сприйняття часу: деякі події з довоєнного часу нібито були тільки вчора, інші — здається, в минулому житті. Наприклад, першого квітня я знов був в Ізмаїлі, де було +25 та сонячно. А сьогодні здається, що це якщо й було, то десь рік тому щонайменше.
Я спробую пригадати, яким був мій квітень. Місяць, який зазвичай я дуже сильно люблю, але цьогоріч його ніби засмоктало в чорну діру і тепер жоден спогад про нього не здатен повернутися назад.
По дорозі в Ізмаїл проїхав через безліч блокпостів, і кожен раз це був приємний досвід. Всі хлопці були привітливими та ввічливими, жодного разу ніхто не сказав грубого слова. Одного раз, десь біля Білгород-Дністровсього, хлопець з тероборони з посмішкою запитав, чи не набридли ми їм.
На Пасху, знаючи, що знов буду проїжджати крізь блокпости, заздалегідь купив смачну паску, щоб пригостити захисників Одеси. Молодий хлопець беземоційно прийняв подарунок і відразу передав його колезі поруч — здалося, що він хотів би посміхнутися, але відсутність життєвого досвіду ще не дозволяє йому зрозуміти в яких ситуаціях можна посміхатися, а коли автомат в руках змушує бути серйозним.
Отримав від донечок перші враження від Румунії. Молодша (їй 7 років) каже, що все подобається, особливо торгові центри. Старша (їй 9) припускає, що Румунія заможна країна тому, що на розі вулиць румунських міст часто немає світлофорів, що спричиняє багато смертельних аварій. Через це, каже, багато квартир у містах пусті, а там, де є багато вільного житла, там повинно бути багато коштів. Також каже, що дитячі майданчики їй не подобаються — вони скрізь однакові. Всі елементи не тільки однаково розташовані, а й завжди однаково пофарбовані. Каже, так нецікаво.
Класно порівнювати їх враження від Румунії з власними. Мені не запамʼятались ні торгові центри, ні перехрестя доріг. В Бухаресті було дуже спекотно і архітектурно незвично. На гірській дорозі Трансфегерашан було так, що перехоплювало подих. Хочу тепер поїхати на Трансальпіну, але хто ж знає, коли тепер це буде можливо.
Моя румунська біль: провів цілий день в затишному місті Брашов, але перший раз у житті не впорався з плівковою камерою. Виявилось, що я неправильно зафіксував плівку, і замість 36 кадрів не отримав взагалі нічого. Тепер ідея повернутися в Брашов, відзняти котушку, та написати допис про це місто, не покидає мене.
Закінчую тему про подорожі посиланням на мій допис про словацьке місто Кошице. Там я був на початку минулого вересня, але матеріал опублікував аж в травні.
Повертаюсь в Одесу.
Написав в березневому дописі, що буду я далі писати українською чи ні залежить від того, наскільки мені сподобається цей досвід. Тепер можу сказати, що дається важко, ніби намагаюсь їхати на іржавому велосипеді, що терпляче чекав свого часу. Але, загалом, отримую величезне задоволення. Перед публікацією матеріалу про Кошице, що був написаний на початку лютого, переклав його на українську. Те ж саме зробив зі сторінками про мене, обраного та опціями підписки.
Деякі речі у житті неможливо збагнути розумом, їх можна тільки відчути. І я відчуваю себе щасливішим від того, що пишу українською.
Замовив до війни свою першу механічну клавіатуру — NuPhy Air75. Прогнозував, що отримаю її вже після війни, але Нова Пошта створила диво і змогла доставити відправлення зі Сполучених Штатів прямо під час активних бойових дій.
В звичайних сучасних клавіатурах під клавішами розташована гумова мембрана. При натисканні на ту чи іншу клавішу мембрана тисне на плату, тим самим передаючи сигнал. Це дешеве і компактне рішення, тому й настільки популярне. Але особливого задоволення від друкування на таких клавіатурах, зазвичай, немає. Клавіши зазвичай натискаються мʼяко і безхарактерно, а самі клавіатури часто зроблені з дешевих матеріалів. Механічні клавіатури відрізняються тим, що під кожною їх клавішею (їх називають «кепами» від англійського слова «keycap») знаходиться механізм, що називають світчем. Тож, щоб клавіша спрацювала, необхідно на неї натиснути з достатнім зусиллям. Світчі бувають різноманітні, і відрізняються силою, що необхідно докладати для їх натискання, звуком, що при цьому чутно, та іншими параметрами. Друкувати на механічній клавіатурі приємно: клавіши рухаються чітко і виважено, при їх натисканні відчувається приємний відгук. При виготовлені клавіатур використовуються різноманітні матеріали, від звичайного пластику до дорогих металів.
Одна з відомих відмінностей механічних клавіатур — присутність різнокольорового підсвічування клавіш. Мені ця фішка завжди здавалась дивною. Але, коли я отримав NuPhy Air 75, я дуже швидко змінив свою точку зору. Механічні клавіатури часто дозволяють налаштовувати їх функціональність. Підсвітлювання — одна з функцій, і обрати можна такий варіант, що буде подобатись, або взагалі його вимкнути. Я зупинився на варіанті, коли світ хвилеподібно розходиться в боки від тої клавіши, що я натискаю. Тепер полюбляю ввечері друкувати, і краєм ока дивитись на гру світла.
Перед тим, як прощатися, дам посилання на декілька цікавих та гарних штук, які зустрів в інтернеті і навколо нього протягом останнього місяця:
- Неймовірно крута стаття (на англійській) Бартоша Чехановскі про те, як влаштовані механічні годинники. Давно не бачив такого поглиблення в матеріал, ще й доступного у вільному доступі та з настільки класною інтерактивною графікою.
- Скористаюся тим, що вже сказав про механічні годинники, і дам посилання на той, що нещодавно побачив в інтернеті, і тепер не можу припинити думати про нього — Nomos Glashütte AUTOBAHN NEOMATIK 41 DATE. Обовʼязково придбаю собі такий, от тільки придумаю, де взяти стільки грошей, щоб вирішити всі питання, і 4000 євро виявились зайвими.
- Дочитав книгу Аркадія Островського «The invention of russia». Багато хто казав, що війна з росією* неминуча. Аркадій пояснює, як росія пройшла шлях, що привів її в сьогоденний стан, де автократно-клептократний режим спирається на скажену пропаганду та культ війни, а суспільство це все підтримує.
- Випуск подкасту «Кавачай» про то, хто такі бандеровці, за що вони воювали, якою ідеології притримувались, чи справді вони націоналісти, фашисти, нацисти. Раджу послухати хоча б заради того, щоб дізнатись про них в контексті Європи середини ХХ століття.
* Так, я спеціально пишу слово «росія» з маленької літери, хоча це й порушує правила української мови. У мене немає і навряд зʼявиться достатня повага до цієї країни, щоб писати її назву з великої літери.
От тепер кажу вам до побачення. Все буде Україна!
